Виховання дітей – найважливіше завдання сучасної сім’ї. Стиль сімейного виховання визначає розвиток дитини в цілому.
Стиль сімейного виховання – це ставлення батьків до дитини, застосування прийомів та методів впливу на дитину, що виражаються у своєрідній манері словесного поводження та взаємодії з дитиною. Будь-яка дисгармонія в сім’ї призводить до несприятливих наслідків у розвитку особистості дитини, до проблем у її поведінці.

6 стилів виховання дітей:

При авторитарному стилі виховання батьки придушують ініціативу дитини, жорстко керують та контролюють її дії та вчинки. Виховуючи використовують фізичні покарання за найменші провини, примуси, окрики, заборони. Діти позбавлені батьківської любові, ласки, турботи, співчуття. Таких батьків турбує лише те, щоб дитина виросла слухняною і виконувала усі прохання. Такі діти виростають невпевненими у собі, несміливими, невротизованими, нездатними постояти себе або, навпаки, агресивними, авторитарними, конфліктними. Вони важко адаптуються в соціумі, навколишньому світі.
Батьки суворо стежать за виконанням домашнього завдання молодшими школярами, аж до того, що стоять поруч і тиснуть на дитину в спробі домогтися від неї самостійних дій. Діти з метою самозахисту використовують різноманітні хитрощі такі, наприклад, як: плач, показують безпорадність. Від таких заходів у дітей зникає бажання вчитися, вони важко концентрують увагу під час пояснень вчителя або при підготовці уроків.
При батьках такі діти можуть здаватися спокійними та слухняними, але як тільки загроза покарання зникає, поведінка дитини стає некерованою.
У міру дорослішання дитина стає все більш нетерпимою стосовно вимог авторитарних батьків. У підлітковому віці часті конфлікти можуть призвести до плачевного результату. Саме за авторитарного стилю сімейного виховання підлітки породжуватимуть конфлікти, ставлячись до оточуючих з ворожістю. Батьки завжди приймають рішення за дитину самі, придушуючи цим ініціативу дитини, позбавляючи його можливості навчитися брати відповідальність за свої вчинки на себе.
Активні та сильні підлітки почнуть бунтувати, чинити опір, стаючи більш агресивними, можуть тікати з дому. Боязкі і невпевнені у собі підлітки із заниженою самооцінкою, навпаки, звикнуть у всьому слухатися батьків, не роблячи спроб вирішувати власні проблеми самостійно, завжди й у всьому покладатимуться на батьків.

Ліберально-попустительський стиль спілкування з дитиною будується на принципі вседозволеності та низької дисципліни. Для самоствердження дитина використовує капризи, вимоги “Дай!”, “Мені!”, “Хочу!”, демонстративно ображається. Дитина не розуміє слово “Треба!”, “Не можна”, вказівки та вимоги дорослих не виконує. Для батьків з ліберально-попустительським стилем спілкування з дитиною характерна нездатність чи небажання керувати, спрямовувати дитину.
Ліберальні батьки дбайливі, уважні, мають тісні стосунки зі своїми дітьми. Вони дозволяють дитині проявити себе, показати свої здібності, відкрити творчі здібності, індивідуальність. Батьки щиро вважають, що таким чином навчать їх розрізняти, що правильно”, що “неправильно”. Ліберальним батькам складно встановити межі дозволеної, допустимої поведінки своїх дітей. Вони частенько заохочують надто розкуту і недоречну поведінку своєї дитини.
При потуральному стилі сімейного виховання дитина виростає егоїстичною, конфліктною, постійно незадоволеною оточуючими людьми людиною, що не дає можливості вступати в нормальні соціальні взаємини та емоційноміцні зв’язки з людьми. У школі у такої дитини можливі часті конфлікти через те, що вона не привчена поступатися, слухатися старших, дотримуватися законів та правил.
Дитина, вирощена в обстановці вседозволеності, більш схильна до психологічних проблем, фобій, депресій. Така дитина не навчена контролювати себе і свою поведінку у неї буде мало шансів розвинути самоповагу. У майбутньому дитина, вихована ліберальними батьками, буде нездатна протистояти життєвим проблемам, у неї виникнуть труднощі із соціальною взаємодією. Це у свою чергу призведе до не сформованості адекватної самооцінки та почуття власної гідності. Вона конфліктуватиме з усіма, хто не потурає її бажанням.

При гіперопікаючому стилі виховання батьки позбавляють дитину самостійності у фізичному, психічному, а такожі соціальному розвитку. Вони постійно знаходяться поруч із нею, вирішують за неї його проблеми, живуть замість неї. Надміру дбають і опікуються ним, боячись і турбуючись за її здоров’я. Навіть, коли дитина стає дорослою, батьки продовжують надмірно дбати про неї, постійно турбуючись за неї, за її здоров’я та добробут.
Гіперопіка придушує ініціативу, волю та свободу дитини, її енергію та пізнавальну активність, позбавляє самостійності, виховує покірність, безвольність, безпорадність. При гіперопікаючому стилі виховання батьки несвідомо гальмують формування в дитини різних навичок та умінь, розвиток наполегливості у досягненні мети, працьовитості.
При гіперопікаючому стилі сімейного виховання дитина росте безпорадною, інфантильною, невпевненою в собі, невротизованою, тривожною, плаксивою. Надалі у неї виникають труднощі у соціалізації.
Діти виростають слухняними, але в той же час невпевненими в собі, своїх силах і можливостях, завжди боятимуться зробити щось не так, помилитися.
Деякі діти у підлітковому віці прагнутимуть вирватися з-під надмірного контролю та опіки батьків, проявляючи агресію, стаючи неслухняними та свавільними.
Гіперопіка, контроль, обмеження та заборони розвинуть у дитини вміння хитрувати, обманювати та скритність. Підлітки будуть використовувати брехню як засіб самозахисту від батьків, які постійно намагаються контролювати її особисте життя, що в результаті призведе до відчуження від них.
Наслідки гіперопікуючого стилю сімейного виховання – формування залежності від чужого, а також негативного впливу інших людей. Саме гіперопіка винна, що діти виростають “маминими синками”.

При відчуженому стилі сімейного виховання відносини мають на увазі глибоку байдужість батьків до дитині. Батьки «не помічають», дитину, не зацікавлені її розвитком та духовним внутрішнім світом. Активно уникаючи спілкування з ним, тримають його від себе на відстані. Діти надані самі собі.
Відчужений стиль виховання спостерігається частіше в неблагополучних сім’ях, де один або обидва батьки зловживають алкоголем чи наркотиками.
Відчужений стиль сімейного вихованняне робить дитину самотньою і глибоко нещасною, невпевненою в собі. У неї зникає бажання спілкуватися, може сформуватись агресивність до людей. Підлітки часто мають проблеми із законом.

Деякі психологи виділяють хаотичний стиль сімейного виховання, що характеризується відсутністю єдиного послідовного підходи до виховання дитини: немає конкретних, певних, чітких вимог до дитини.
Виникає хаотичний стиль на ґрунті розбіжностей батьків у виборі засобів та методів виховання. Конфлікти в сім’ї стають дедалі частішими, батьки постійно з’ясовують стосунки між собою і нерідко у присутності дитини, що призводить до виникнення невротичних реакцій у дитини.
Непередбачувані дії та реакції батьків позбавляють дитину відчуття стабільності, провокують підвищену невпевненість, імпульсивність, тривожність, агресивність, некерованість, соціальну дезадаптацію.
У хаотичному стилі виховання дитині необхідна стабільність та наявність чітких конкретних орієнтирів в оцінках та поведінці. Батьки, що застосовують різні стилі виховання та спілкування позбавляють дитину такої стабільності, формують тривожну, невпевнену в собі, імпульсивну, у деяких випадках агресивну, некеровану особистість.
За хаотичного стилю виховання у дитини не формується самоконтроль, почуття відповідальності за себе та інших людей. Дитина відрізнятиметься незрілістю суджень.

При демократичному стилі виховання батьки заохочують будь-яку ініціативу дитини, самостійність, допомагають її, враховують її потреби. Висловлюють дитині свою любов, доброзичливість, грають із нею і розмовляють на цікаві їй теми. Батьки дозволяють дітям брати участь в обговоренні сімейних проблем та враховують їхню думку при прийнятті рішень. А також у свою чергу вимагають осмисленої поведінки від дітей, виявляють твердість і послідовність у дотриманні дисципліни.
Дитина перебуває у активної позиції, що дає її досвід самоврядування, підвищує упевненість у собі, своїх силах. Діти в таких сім’ях прислухаються до порад батьків, знають слово «треба», вміють дисциплінувати себе та будувати стосунки з однокласниками.
Також демократичний стиль виховання характеризується наявністю порозуміння між батьками та дітьми, проявом теплих почуттів між ними, частим спілкуванням та помірною дисципліною. Батьки уважні до своєї дитини, емоційно підтримують її, створюють у сім’ї атмосферу кохання та турботи.
Відповідно до віку батьки заохочують самостійність та особисту відповідальність дітей. Батьки встановлюють правила та стандарти, межі прийнятної поведінки та вимагають їх виконання від дитини.
Порозуміння між батьками та дітьми досягається шляхом переконання й, обговорень, компромісу, аргументів. Батьки завжди вислуховують своє чадо, дають можливість дитині взяти на себе відповідальність за свої вчинки та дії.
 Діти ростуть активними, допитливими, самостійними, повноцінними особистостями з розвиненим почуттям гідності та відповідальністю за себе та близьких людей. Діти добре навчаються в школі, менш схильні до негативного впливу однолітків, вміють добре ладнати і будувати взаємини з людьми.
 Дитина виростає відповідальною, незалежною, компетентною, впевненою в собі з адекватною самооцінкою, що вміє контролювати свої бажання і як правило досягає великих успіхів у житті. Діти знають, що батьки завжди зможуть її вислухати та допомогти.

 Демократичний стиль виховання є найефективнішим стилем сімейного виховання.

Центр інтегративної психології Лариси Богатирьової