Багато хто з батьків зіштовхувався із ситуацією, коли дитина не розповідає їм про свої проблеми: що з нею сталося, що її налякало, засмутило, здивувало.
Чому діти стають менш відвертими з батьками про своє життя? Як батькам змінити ставлення до дитини, щоб вона не боялася розповідати про свої проблеми та страхи?

Дитина не розповідає батькам, тому що вона міркує:

Я ВПОРАЮСЯ САМ:

• дитина звикла, що їй говорять – ти дорослий, ти повинен;
• у дитини є потреба довести собі та іншим, що вона «доросла», оскільки вона не відчуває
  своєї авторитетності;
• у дитини може бути відчуття, що дорослий лише нашкодить своїм втручанням;
• коли у дитини відсутній досвід для оцінки ситуації та усвідомлення серйозності того, що відбувається.

НЕ ВВАЖАЄ СИТУАЦІЮ ВАЖЛИВОЮ:

• дитина просто не звернула увагу на ситуацію.

БАТЬКИ РОЗГНІВАЮТЬСЯ:

• коли батьки агресивно реагують на складні ситуації і теми. Тому дитині легше самостійно пережити те, що відбувається, ніж відчути на собі додатковий тиск, травматизацію чи негативні емоції від  батьків.

БАТЬКИ ЗАСМУТЯТЬСЯ:

•  можливо, дитина зіштовхнулася з тим, що емоційний стан батьків нестабільний. І їй доводиться брати відповідальність за емоції і почуття дорослого. Це величезне навантаження. У цьому випадку дитина не може покластися на батьків, тому що вони сприймаються нею як “менша фігура”.

БАТЬКИ ВСЕ ОДНО НЕ ЗАХИСТЯТЬ:

•  якщо батьки у складних для дитини ситуаціях її не підтримують , не дають відчуття опори і захисту (наприклад, коли дитину ображають або знецінюють викладачі, тренери та інші дорослі).

БАТЬКИ РОЗЧАРУЮТЬСЯ:

• можливо, дитині соромно, і вона не впевнена, чи батьки сприймуть те, що вона «погана»;
• є сім’ї, де прагнуть до “ідеальності”, в яких батьки не дозволяють собі помилятися або показують дитині, що не помиляються. У таких сім’ях дитина звикла «заслуговувати» любов за успіхи та досягнення: через оцінки чи досягнення у спорті тощо. Тому дитина відчуває тягар відповідальності за «успішність батьків» та «успішність сім’ї» і не хоче повідомляти про свої невдачі;
•  якщо в родині використовується саркастичний гумор, який знецінює людину;
• занижена та нестійка самооцінка дитини і батьків.

НАДМІРНА УВАГА ТА КОНТРОЛЬ БАТЬКІВ:

• якщо батьки після розмови з дитиною занадто тривожаться, постійно її контролюють, засипають питаннями, порадами або влаштовують допит;
• відсутність у батьків вміння слухати;
• перебивання та коментування розповіді дитини;
• нав’язування власної думки та оцінки ситуації, порад;
• відсутність довіри між батьками та дитиною.

БАТЬКАМ АБО ІНШІЙ ЛЮДИНІ (ДРУГУ) ЗАШКОДИТЬ РОЗПОВІДЬ:

• можливо, дитина залякана маніпуляторами і боїться за батьків, друзів. Важливо стежити за зміною стану дитини (порушенням сну, харчування, проявів тривожності).

БАТЬКАМ НЕ ЦІКАВО:

• якщо дитина не отримує підтримки, якщо втрачено довіру, якщо теми, цікаві батькам, обмежуються питаннями про оцінки в школі та чи зроблене домашнє завдання.

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ?

• якщо дитина хоче говорити – слухайте її, не перебиваючи і не даючи порад, поки вона не попросить;
• пам’ятайте, що життя дитини – це не тільки школа та навчання;
• усвідомлюйте, що дитина спирається на нашу дорослість, силу і стійкість Якщо вона відчуває, що ми – дорослі і допоможемо тоді, коли їй болить, коли в неї істерика чи їй страшно, дитині легше нам  довіритися;
• пам’ятайте самі і нагадуйте дитині, що помилки – частина успіху;
• показуйте, що дитина важлива для вас, незалежно від того, які оцінки вона отримує, від її вчинків, поведінки;
• так, нам неприємно, якщо дитина пукне в “неналежному місці”, або якщо ми дізнаємося, що підліток матюкається або не здав контрольну роботу. Але дитина повинна бути важливою для нас у будь-якій ситуації;
• створюйте домашні ритуали, хвилинки близькості – вони зближують. Не зважайте на вашу втому чи завантаженість;
• розвивайтесь самі, свій потенціал, щоб не залежати від успішності дитини
• говоріть про те, що вам важлива безпека і стан дитини. Але не лише говоріть, а й дійте. Дотримуйтеся правила золотої середини!

Світлана Ройз, дитячий та сімейний психолог