Як проявляється пережитий травматичний досвід:

• збільшується сепараційна тривожність – дитина не відпускає від себе батьків, відмовляється іти в школу або садочок, не хоче залишатись сама в кімнаті, особливо вночі;
• дитина частіше плаче і частіше реагує приступами гніву на незначні події;
• дитина частіше відчуває страх і частіше бачить нічні кошмари;
• дитина частіше здригається, частіше перебуває в стані гіпер-пильності та гіперактивності;
• відбувається регресія у звичках користування туалетом, харчуванні тощо. Дитина бажає, щоб з нею поводились як з немовлям;
• спонтанна гра з іграшками і темами, пов’язаними з травмою.

Що робити:
Дозволяйте дитині залишатись поряд з вами. Не примушуйте її грати чи спати на самоті.
Якщо в родині хтось помер, дозвольте дитині приймати повну участь в церемонії прощання і процесі горювання, до тої міри, якої вона сама забажає.
Не примушуйте дитину поводити себе згідно її віку, якщо вона сама цей вік не відчуває. Це
нормально, якщо ви будете ставитись до неї як до немовля, якщо вона цього хоче. Це дасть дитині сили побачити свою травму та знайти для неї зцілення.
Дозволяйте дитині плакати і вибухати роздратуванням. Намагайтесь сприймати ці спалахи
сильних емоцій без покарань і не відволікайте від них дитину. Це природні механізми зняття стресу, які допомагають їй знайти зцілення від травми.
Заохочуйте ігри та сміх з приводу тем, що пов’язані з травмою. Надайте дитині для цього
необхідний реквізит – іграшкову пожежну машину, швидку допомогу, набір для гри в лікаря, літачок тощо. Ви можете приєднатись до цієї гри, якщо дитина цього бажає, але дозвольте їй самій вести цю гру. Ігри та сміх допомагають дітям опанувати потрясіння та вивільнити напруження.
Надавайте інформацію в такій манері, яка відповідає віку дитини. Відповідайте на її запитання просто і правдиво, при цьому оберігайте її від жахаючих подробиць. Як і дорослі, діти намагаються зрозуміти чому трапляються погані речі. Поясніть їм це найліпшим доступним вам способом, але переконайтесь, що дитина не вважає те, що відбулось, своєю провиною.
Поясніть дитині які міри зараз приймаються і запевніть її, що подібна травма не повториться.
Намагайтесь зберігати щоденний розпорядок дня і сімейні традиції.
Знайдіть допомогу і підтримку для себе. 

Коли слід звернутися за професійною допомогою:

• якщо дитина навмисно себе травмує або говорить про бажання померти;
• якщо дитина проявляє жорстокість чи схильність до руйнування;
• якщо дитина стає замкненою і ні на що не реагує;
• якщо у вашої дитини з’явились фізичні симптоми або вона втратила апетит;
• якщо страхи, нічні кошмари, стан гіпер-пильності, збільшена сепараційна тривога, регресія чи інші симптоми тривають більше місяця;
• якщо ваша дитина не може нормально функціонувати з будь-якої причини вдома чи в школі.

Алета Солтер, доктор філософії, директор Інституту Свідомого Батьківства