Нерідко батьки тривожаться і нарікають, що діти різного віку не хочуть ходити на гуртки. Починають чимось займатися і швидко кидають. Відвідують з бажанням – і без пояснень припиняють
ходити.

Якою саме має бути додаткова зайнятість дитини?

Усі хочуть, щоб у дорослому віці дитина була успішна, комунікабельна, винахідлива, творча, займалася тим, чим подобається, отримувала за це гідну нагороду, орієнтувалася в потоці змін, які відбуваються у житті, була послідовною і докладала зусиль для досягнення мети. Оскільки світ дуже швидкий, батьки опікуватися тим, щоб дитина цього досягла, починають рано. Контроль і моніторинг, чи стає дитина
успішною починається уже в 2-3 роки. Ініціатива мами і тата в організації взаємодії дитини зі світом, як правило, дуже переважає – малюк стає пасивним, нерухомим, проявляється мало. Батьки в діалозі між дитиною і світом знаходяться посередині. Уміння і навички мають розвинутися у дитини із середини. Вона має сама бути носієм цих здібностей і компетенцій. Коли починаємо дітям “допомагати”, то швидко виходить, що акцент із дитини зміщується на середовище, пропонуємо дитині дуже багато корисних правильних стимулів для того, щоб вона розвивалась.

Пропонуємо дитині купу всього, думаючи, що заощадили час, уже підшукавши набір варіантів, де діти обирають не із свого внутрішнього імпульсу, а через нашу відповідальність. Найчастіше цей дисбаланс продовжується і посилюється. Зовнішній вплив на дитину глушить прояв її внутрішнього інтересу, коли ми ці навички намагаємося ззовні у дитину запхати, а не із дитини розвинути на зовні. Це діалог, де фактично дитині не дають сказати слово. Якщо дитина не дає своєї відповіді, свого імпульсу і інтересу, який проявила не з огляду на тиск і задане питання, є велика вірогідність, що хороший садочок, школа і гуртки пройдуть мимо дитини.

Водимо ітей на додаткові заняття для того, щоб потім вони були орієнтовані на свою діяльність, мали широкий репертуар можливостей здійснення життєвих проектів. Треба чітко відстежувати, в якій мірі проявляємо активність у виборі занять і скільки цієї активності проявляє дитина, скільки задає нам питань. Починати відвідувати гуртки і секції оптимально після 5-7 років.

Сучасні діти і справді частенько нудьгують, особливо якщо це єдина, або старша дитина в сім’ї. Під
нудьгою мається на увазі стан переповненості енергією, при цьому розмитий фокус, немає напрямку, куди енергію пустити. Якщо виникли такі проблеми, маємо зробити крок назад: попостерігати за дітьми.
Помічати, що викликає в них більший інтерес. І тільки після того, як ми з’ясували, куди вказує імпульс від дитини, чим дитина цікавиться спонтанно, тільки після цього дістаємо перелік яскравих буклетів. В ідеалі
дитина сама має просити нас записати її на якісь заняття.

Важливий момент — які почуття у дитини викликає відвідування секцій та гуртків.

Дитина займаючись тією чи іншою діяльністю, при отриманні результату має робити вибір: чи приносить результат у цій галузі стільки енергії, щоб рухатись далі. Енергії має стати більше, ніж було витрачено на це заняття. Можемо дітей підтримати, щоб вони набували точкового фрагментарного досвіду в різних сферах для того, щоб на власному досвіді знайти саме такий вид діяльності. Отримати досвід того, що коли ми кажемо чомусь “так” водночас кажемо чомусь “ні”. Дітям не доведеться поміняти 10 місць роботи у майбутньому, якщо  вони відвідуватимуть гуртки як тестування, навчання і гру, а не як аналог дорослої продуктивної діяльності. Діти, відвідуючи гуртки, мають отримати досвід діяльності, досвід віддавання чомусь часу і енергії в принципі. Сам зміст заняття набуває другорядного смислу. Даємо їм досвід того, що можна відвідувати різне і відвідувати те саме знову, заходячи з різних боків, при цьому не ризикуючи. Варто усвідомити, що ведемо дитину на гурток по щось його, а не по своє — нездійснене свого часу.

За лекцією психотерапевта Ольги Чіпенко.