Близько 3 млн українських дітей живуть в неповних сім’ях. Окрім кожної п’ятої дитини, народженої поза шлюбом, решта дітей у ранньому чи більш дорослому віці пройшли через розлучення батьків. Які наслідки справить розлучення на дитину, визначає культура поведінки та спілкування пари.

Психологічні травми дитини після розлучення батьків можна звести до мінімуму.

До яких психологічних наслідків призводить розлучення батьків. У батьків завжди є вагомі причини для розриву стосунків. У дитини ця подія вибиває ґрунт з-під ніг. Це буде позначатися на її
розвитку, становленні особистості, формуванні психічних особливостей. Важливо, наскільки чоловік і дружина, припинивши бути подружжям, збережуть статус батьків не лише формально, а в психологічному сенсі. Розлучення пари завжди травмує, тому що змінює звичне життя. Діти сприймають або пояснюють, цю подію по-іншому, ніж дорослі. Дитяче бачення дорослим часто видається абсурдним. Дитина
навантажується почуттям провини: це трапилося через мене, я був поганим сином (донькою), краще б мене зовсім не було. У поведінці це виражається шокуючими речами: дитина може часто травмуватися, впадати в крайності: або відсторонюватися від спілкування, замикатися в собі, або, навпаки,  ініціювати бійки, демонстративно, провокуюче чи агресивно поводитися. За цим стоїть треба дитини отримувати увагу від значимих дорослих. Тоді з’являються тато і мама, бо треба “виховувати”. Дитині неприємні виховні заходи, але психологічно батьки будуть поряд.

Як розлучення впливає на подальше життя дитини. Усі випадки індивідуальні. Розлучення
батьків може вплинути на ставлення до себе, до протилежної статі, на сприйняття
сімейної моделі. Часто у дітей залишається образа на того, хто пішов. Якщо сформується установка
“пішов із сім’ї”, “покинув”, “ми були непотрібні”, – дитина зливається із ображеним, несе по життю не свої
переживання. Дитину по життю може супроводжувати відчуття покинутості,
непотрібності, недовіра до протилежної статі. Це згодом може виражатися в
безпричинних ревнощах, в потребі контролювати. Дитині у майбутньому може бути важко будувати стосунки, бути партнером. Буде недовіра до себе і світу.

Які стратегії і сценарії поведінки родичів при розлученні шкодять дитині найбільше. Коли розлучення стає перетягуванням канату, дитина стає заручником і учасником польових дій. Їй треба прийняти чиюсь сторону, або відійти від батьків. Часто цей “відхід”, “і не там, і не там” – дуже тяжкий. Може виражатися у депресивних станах, апатіях, небажанні рости психологічно. У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку  можуть виникати психосаматичні симптоми: енурез, невротична поведінка, збільшення кількості істерик. Діти не справляються з ситуацією. Потребують психологічної допомоги. У підлітків при нездоровій
поведінці значимих дорослих розвиваються депресивні чи тривожні стани, самопошкодження. Дитина часто навантажується провиною за розлучення батьків. Навіть у випадку агресивної поведінки когось з батьків, може внутрішньо вважати: я був не достатньо хорошим (слухняним), і тато чи мама не витримувала і пила, наприклад. Це “дитяча” логіка. Але почуття провини стравжнє, і воно руйнує можливості дитини у дорослому житті будувати стосунки, вміти розподіляти ролі і обов’язки у дорослому житті, з довірою ставитися до самого себе, партнера. Часом діти залишаються зі своїми переживаннями на все життя. А дорослими приходять в терапію до психологів.

Як вирішити, із ким з батьків краще залишитися дитині? Тяжко відображається на дитині ситуація, коли батьки передали їй вибір, з ким залишитися жити. Такі рішення повинні обговорити і прийняти дорослі. Для психіки дитини непосильно надати перевагу комусь із значимих людей. Вибір для дитини означає зрадити одного і залишитися з іншим. Рішення мають приймати батьки, зваживши фінансовий статок, зайнятість по роботі, близькість з дитиною. Дитині буде важко це прийняти, вона буде злитися, ображатися, і цей етап пов’язаний із втратою звичного для неї мікроклімату. Але вона не буде навантажена тягарем того, що колись обрала одного з батьків.

Що потрібно зробити батькам, щоб розлучення пройшло якомога безболісніше? Розлучення не може бути зовсім безболісним. Але розрив стосунків може бути екологічним по відношенню партнерів один до
одного і до дитини чи дітей. Важливо знайти і відчути повагу до партнера. При розриві взаємин експодружжя більше чи менше відчувають біль втрати, або болить одному. Цей біль важливо усвідомлювати, приймати, проживати. Але стосунки починалися з хорошими і світлими почуттями, з позитивними намірами і мріями, з повагою один до одного. На це необхідно спиратися, коли приймати рішення і обговорювати подальше батьківство.

Як мінімізувати шкоду від розлучення для дитини, якщо уникнути скандального і деструктивного розлучення не вдалося? Розлучення рідко бувають мирними та безболісними. Перетворюються на військові дії, в які втягують дітей. Від поведінки батьків у цей період залежить, який досвід набуде дитина. У випадку двох і більше дітей ситуація може обтяжуватися розподілом дітей у ставленні до батьків. Це впливає на взаємини між сиблінгами – образа чи гнів за те, що ти любиш тата чи маму, яка нас покинула чи образила – вибрав чи вибрала іншу сім’ю. Психологічно неграмотні дії батьків впливають на формування хибних установок і психологічних тенденцій, які дитина винесе у доросле життя, подальші взаємини, можуть завадити відчуттю щасття у власному сімейному житті, змусити боятися болю, свідком якого вона була. Кожному із експодружжя варто почати з повагою ставитися до партнера, чітко розуміючи свої обов’язки.

Чим відрізняється екологічне і неекологічне проживання розлучення? Крім злості, огиди, образи, нетерпимості, неприйняття, розлучення завжди супроводжується почуттям провини – перед родиною у того, хто іде, перед дитиною, що сім’я розпалася. Дорослі часто хочуть знайти виправдання своєму рішенню через дитину. Дитина не може виправдати чи позбавити почуття провини дорослого. Її ставлять без згоди в позицію психотерапевта для дорослого. Це недобре для дитини. Не є психологічною задачею для дитини зняти почуття провини у дорослого за те, що було розлучення. Вона не приймала участі
в цьому рішенні, що дорослі розходяться. Її задача – підтримувати взаємини і з батьком і з матір’ю. Наскільки батьки зможуть залишитися батьками, відіграє роль не дитина, а дорослі. Вони зрілі, це їх рішення і їх відповідальність. Дорослим потрібно підготувати дитину до того, що вони припиняють бути подружжям, але залишаються мамою і татом. Розлучення батьків не повинно вплинути на зв’язок, близькість, взаємини між дитиною і татом чи мамою, які мають свою відповідальність та обов’язки перед дитиною.

Як повідомити дитині, що мати і батько прийняли рішення розлучитися. Звістку про розлучення найліпше повідомляти, коли батьки вдвох. Не робити це надто сурово чи драматично, а в спільній діяльності. Сказати “ми не можемо бути більше чоловіком і дружиною, були сильні почуття, і ти так у нас з’явився(лася). Життя змінюється, і ми припиняємо бути чоловіком і дружиною. Але ми завжди будемо
твоїми мамою і татом, незалежно від того, де живемо”. Потрібно орієнтуватися на стиль комунікації прийнятий у сім’ї. Якщо є зрада, або чоловік чи дружина йде до іншого партнера, в іншу сім’ю, то було б добре, щоб ініціативу повідомити дитині брав на себе той, хто йде з сім’ї, хто ініціював розрив. Бо той, кого залишають, більш ображений. Може звинувачувати, образливо ставитися до іншого партнера. Тому,
кого залишають, завжди важче. У моїй практиці найчастіше із сім’ї іде чоловік і дуже часто він іде до когось. Дорослі мають працювати над тим, щоб розлучення не змінило різко взаємини між дитиною і татом або мамою, які мають свою відповідальність і обов’язки перед нею. Батьківство має зберегтися. Чим більше пара буде дбати про збереження і оновлення, чітке прояснення обов’язків та відповідальності, тим в меншій психологічній загрозі буде перебувати дитина. Цього дотримуватися непросто. Важко відійти від образи, болю, потреби захиститися або виправдатися. Для дитини розлучення батьків не має зв’язатися із зникненням із життя когось з них. Щоб один із подружжя не залишився у вигляді образу “тато десь є, і він платить аліменти”.

Спостерігаю два поширених сценарії поведінки подружжя після розриву стосунків: продовження взаємних претензій і звинувачень і відсторонення одного з батьків. Який із варіантів більш шкідливий? Шкодить усе. Якщо дитина стає заручником між двома дорослими людьми, які були подружжям, вона навантажується переживанням втрати, непозитивним варіантом вирішення конфлікту в стосунках, які припиняють діяти. Може виникати образа, при тому і до того, хто пішов – у форматі “ти нас покинув” і до того, з ким залишилися – “ти зробила так, що той пішов”. Дитина любить обох.

Чим може допомогти психолог? Захоплені розлученням батьки забувають про дітей. Психолог, починаючи з усвідомлення своїх батьківських ролей і розподілу чи узгодження обов’язків, може підтримати до, у процесі та після розлучення. Фасилітувати обговорення пунктів шлюбного контракту, проводити терапевтичні батьківські зустрічі, вести підтримуючу роботу з дитиною і з батьками окремо. Разом із психологом можна знайти точку поваги і вдячності попри біль. Вдячності за час, що був щасливим, де були плани, мрії, де разом розвивалися і досягали, підтримували.

З бесіди з Людмилою Бондаревською, практичним психологом, кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри психології, глибинної корекції та реабілітації Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького.