Будинок «Маляти»… Зовні дуже схожий на звичайний дитячий садочок: охайні майданчики для ігор на свіжому повітрі, затишні алеї й багато-багато дерев… Улітку вони своїм листячком закривають малечу від палючого сонця, захищають від пилу, дарують прохолоду, свіже повітря. А восени, коли різнокольоровий килим вкриває землю, опале листя стає чи не найбільшою проблемою цього закладу, адже територія його величезна, а штатна одиниця з її прибирання (тобто двірник) аж одна. От і змушені вихователі й няні у вільний час гребти й носити листя, щоб весною та влітку їхнім вихованцям було затишно…
…Ми почали їздити до будинку «Маляти» кілька років тому. Спочатку просто возили подарунки, потім приїжджали ще й погратися з дітками (маленькими й беззахисними, непотрібними своїм батькам, але такими ніжними й відкритими до спілкування). Вони щиро раділи сотні повітряних різнокольорових кульок, розмовляли своїм дитячим сленгом із своїми дорослими друзями про своє хоч іще невелике, проте таке складне вже життя, де немає ні тата, ні мами. Маленькі хлопчики й дівчатка весело сміялися, качалися на гойдалках, просилися на ручки й притискалися своїми ніжними щічками до облич старшокласників…
Восени минулого року ми вперше вирішили допомогти прибрати територію будинку для малюків. Роботи було багато… Але й нас було багато. До того ж розуміли, що добрі справи робити легко й приємно, тому працювали якісно й швидко. Цьогоріч традицію продовжили, на допомогу нам, учням 11-Б, прийшли учні з 9-Б класу. Дванадцятеро хлопців і дівчат долучилися до потрібної справи – допомоги діткам без батьків. Окрім того, дехто з учнів 8-А й 8-Б класів передав малечі подарунки: памперси, одяг, фарби, книжечки, олівці…
П’ятницю 13-го називають чорною. Для учнів нашої гімназії вона була осяяна світлом добра й милосердя. Кажуть, що такий страшний день треба перечекати в храмі. У нас є альтернатива: можна просто допомагати тим, хто того потребує.
І наостанок. На жаль, мої діти навчаються у гімназії останній рік. Уже через півроку вони розлетяться з рідного затишного гнізда хто куди. Та не хотілося б, щоб зникла традиція дружити з маленькими мешканцями будинку «Маляти», допомагати їм. Тому дуже просимо інші класи підтримати наші починання, адже добро повертається сторицею.